Протягом століть В’єтнам використовував китайські ієрогліфи в державному управлінні, літературі та освіті. Сьогодні в’єтнамську мову записують майже виключно латинськими літерами.
Це вирізняє В’єтнам серед країн, на які історично вплинула китайська писемність. Китай і досі використовує китайські ієрогліфи, Японія поєднує їх із двома іншими системами письма, а Корея створила власний алфавіт — хангиль.
В’єтнам пішов іншим шляхом. Він замінив традиційні системи письма на основі ієрогліфів алфавітом на основі латиниці, відомим як chữ Quốc ngữ.
Ця зміна не відбулася за одну ніч. Вона тривала понад три століття й охопила європейських місіонерів, французьку колоніальну владу та в’єтнамських інтелектуалів, які прагнули модернізувати освіту.
То як алфавіт, спочатку створений для релігійних потреб, став національною системою письма В’єтнаму?
До латинського алфавіту: chữ Hán і chữ Nôm
Китайська писемність прийшла до В’єтнаму в період багатовікового китайського панування, яке почалося понад 2 000 років тому. Навіть після того, як у X столітті В’єтнам відновив незалежність, китайські ієрогліфи залишалися важливими для державного управління, освіти й літератури.
Однак історично у В’єтнамі використовували дві окремі системи письма на основі китайських ієрогліфів.
Chữ Hán: письмо класичною китайською мовою
Chữ Hán — це китайські ієрогліфи, за допомогою яких в’єтнамські чиновники та вчені писали класичною китайською мовою.
Протягом століть цією літературною мовою укладали державні документи й історичні хроніки, а також писали конфуціанські праці.
Класична китайська мова була також основою імперської екзаменаційної системи В’єтнаму. Щоб отримати посаду в державному управлінні, вчені мали вивчати китайську класику.
Однак класична китайська мова відрізнялася від в’єтнамської, якою люди розмовляли повсякденно. Навчитися читати й писати нею можна було лише після тривалої освіти.
Chữ Nôm: запис в’єтнамської мови китайськими похідними ієрогліфами
Згодом в’єтнамські вчені створили chữ Nôm — систему письма, у якій використовували наявні китайські ієрогліфи поряд із новими, створеними для позначення в’єтнамських слів і звуків.
На відміну від chữ Hán, яку пов’язували з письмом класичною китайською мовою, chữ Nôm давала змогу авторам писати безпосередньо в’єтнамською.
Частину найвидатніших літературних творів В’єтнаму написано chữ Nôm. Серед них — Повість про К’єу (Truyện Kiều) Нгуєна Зу.
Однак опанувати chữ Nôm було складно. Для цього потрібно було знати численні ієрогліфи, а різні автори часом записували те саме в’єтнамське слово по-різному.
Хоча chữ Nôm стала важливою літературною традицією, класична китайська мова й далі переважала в державному управлінні та формальній освіті.
Поява в’єтнамського латинського алфавіту
Витоки сучасного в’єтнамського алфавіту сягають початку XVII століття, коли європейські католицькі місіонери почали працювати у В’єтнамі.
Щоб спілкуватися з місцевими громадами й поширювати християнство, місіонерам потрібно було вивчити в’єтнамську мову.
Вони почали передавати її вимову латинськими літерами, заклавши основу того, що згодом стало chữ Quốc ngữ, тобто «писемністю національної мови».
Цю систему розробляли спільно протягом кількох десятиліть за участю європейських місіонерів і носіїв в’єтнамської мови.
Особливо важливу роль відіграли кілька місіонерів:
- Франсиско де Піна, португальський єзуїт, був одним із перших, хто систематично записував в’єтнамські звуки латинськими літерами.
- Гаспар ду Амарал і Антоніу Барбоза, також португальські єзуїти, уклали перші словники, які посприяли розвитку цієї системи письма.
- Александр де Род, французький єзуїт, допоміг упорядкувати систему, опублікувавши 1651 року в Римі в’єтнамсько-португальсько-латинський словник.
Александрові де Роду часто приписують винайдення в’єтнамського алфавіту. Однак його праця ґрунтувалася на попередніх дослідженнях, зокрема Франсиско де Піни та інших місіонерів.
Словник 1651 року став важливою віхою, адже зафіксував ранню форму алфавіту й допоміг сформувати правила запису в’єтнамської вимови.
Попри це, нове письмо не стало популярним одразу.
Приблизно два століття в’єтнамське письмо на основі латиниці використовували переважно в католицьких громадах, тоді як chữ Hán і chữ Nôm і далі застосовували в традиційній освіті та літературі.
Як латинський алфавіт пристосували до в’єтнамської мови
В’єтнамську мову не можна було просто записувати латинським алфавітом без жодних змін.
На відміну від багатьох європейських мов, в’єтнамська є тональною. Висота тону й особливості голосу під час вимови складу можуть змінювати його значення.
Щоб передавати ці відмінності, до нової системи письма додали діакритичні знаки.
Для прикладу розгляньмо шість в’єтнамських складів:
| В’єтнамською | Значення |
|---|---|
| ma | Привид |
| má | Мати (у південнов’єтнамському варіанті) |
| mà | Але |
| mả | Могила |
| mã | Код |
| mạ | Рисовий паросток |
У кожному складі використовуються ті самі основні літери, але різний тон утворює інше слово.
У сучасній в’єтнамській мові розрізняють шість письмово позначених тонів, а також додаткові відмінності голосних, які передають літерами ă, â, ê, ô, ơ та ư. Літера đ позначає окремий приголосний, відмінний від d.
Усього в алфавіті 29 літер.
Хоча ця система може здаватися знайомою тим, хто читає європейськими мовами, її правила написання спеціально пристосовані до в’єтнамської вимови.
Завдяки цьому chữ Quốc ngữ стала практичним способом записувати розмовну мову без тисяч окремих ієрогліфів.
Однак для її широкого поширення було недостатньо простої та зручної системи письма.
Французький колоніалізм прискорив перехід
Вирішальний поворот стався в другій половині XIX століття, коли Франція почала встановлювати колоніальний контроль над В’єтнамом.
Традиційне в’єтнамське управління значною мірою спиралося на чиновників, які здобули освіту класичною китайською мовою. Французька колоніальна влада прагнула перебудувати ці інституції та послабити їхню залежність від конфуціанського класу вчених-чиновників.
У межах цих перетворень колоніальна адміністрація дедалі активніше просувала французьку мову та chữ Quốc ngữ у державному управлінні й освіті.
У 1865 році в Сайгоні почала виходити Gia Định Báo — одна з перших в’єтнамомовних газет, надрукованих латинськими літерами.
Газета продемонструвала, що chữ Quốc ngữ можна використовувати для спілкування з широкою аудиторією, висвітлення новин і поширення адміністративної інформації.
З появою нових шкіл і видань письмо на основі латиниці ставало дедалі помітнішим, особливо в містах.
Тим часом традиційна імперська екзаменаційна система поступово занепадала.
Останні іспити за старою конфуціанською системою відбулися 1919 року. Так завершилася історія інституції, яка протягом століть підтримувала традицію вивчення класичної китайської мови.
Після скасування традиційних іспитів та пов’язаних із ними кар’єрних можливостей у дедалі меншої кількості учнів були практичні причини роками опановувати класичну китайську мову.
Однак французька колоніальна політика була лише частиною історії.
Чому в’єтнамські інтелектуали підтримали новий алфавіт
На початку XX століття чимало в’єтнамських реформаторів почали просувати chữ Quốc ngữ із зовсім інших причин, ніж колоніальна адміністрація.
Вони вважали, що поширення грамотності та сучасної освіти допоможе зміцнити в’єтнамське суспільство.
Традиційна освіта на основі ієрогліфів вимагала тривалого навчання. Натомість chữ Quốc ngữ давала змогу опанувати базові навички читання й письма за допомогою відносно невеликого набору літер і правил правопису.
Це приваблювало педагогів, які прагнули охопити ширші верстви населення.
Одним із впливових рухів був Đông Kinh Nghĩa Thục — навчальний заклад, заснований у Ханої 1907 року.
Його реформаторські викладачі запроваджували сучасні предмети, зокрема природничі науки, географію та громадянську освіту, а також підтримували використання chữ Quốc ngữ.
Алфавіт ставав дедалі важливішим і в газетах, книжках та політичних виданнях.
Для в’єтнамських реформаторів ця система письма була не просто способом записувати слова. Вона давала змогу поширювати нові ідеї, розвивати загальну освіту й заохочувати національну свідомість.
У цьому полягає історична іронія: система письма, створена європейськими місіонерами й згодом підтримана французькою колоніальною владою, стала важливим інструментом в’єтнамського націоналізму.
Замість того щоб відкинути алфавіт через його іноземне походження, в’єтнамські інтелектуали пристосували його до власних освітніх і політичних цілей.
Коли В’єтнам перестав використовувати китайські ієрогліфи?
В’єтнам не відмовився від китайських ієрогліфів одним рішенням. Перехід відбувався поступово, і різні системи письма співіснували ще багато десятиліть.
Кілька віх допомагають простежити цей процес:
| Рік | Подія |
|---|---|
| Початок 1600-х | Католицькі місіонери та їхні в’єтнамські помічники почали розробляти в’єтнамське письмо на основі латиниці. |
| 1651 | Александр де Род опублікував в’єтнамсько-португальсько-латинський словник. |
| 1865 | Почала виходити Gia Định Báo, надрукована з використанням chữ Quốc ngữ. |
| 1907 | Đông Kinh Nghĩa Thục почав просувати chữ Quốc ngữ і сучасну освіту. |
| 1919 | Завершилися традиційні конфуціанські імперські іспити у В’єтнамі. |
| 1945 | Новий уряд В’єтнаму розпочав кампанії з масової ліквідації неписьменності, що сприяло подальшому утвердженню chữ Quốc ngữ як національної системи письма. |
Після проголошення незалежності В’єтнаму 1945 року уряд зробив грамотність одним із головних національних пріоритетів.
Рух Bình dân học vụ заохотив мільйони людей навчитися читати й писати за допомогою chữ Quốc ngữ.
До середини XX століття алфавіт на основі латиниці остаточно утвердився як стандартна система письма для в’єтнамської мови.
Китайські ієрогліфи та chữ Nôm і далі мали значення для історичних досліджень, традиційної літератури й культурних практик, але для повсякденного спілкування вони вже не були потрібні.
Чому В’єтнам прийняв латинські літери, а Японія зберегла кандзі?
Історія писемності В’єтнаму особливо цікава в порівнянні з іншими країнами, на які вплинула китайська цивілізація.
Китай зберіг китайські ієрогліфи, хоча в материковому Китаї в XX столітті запровадили їхні спрощені форми.
Японія розвинула хірагану й катакану, але продовжила використовувати поряд із ними кандзі китайського походження.
У XV столітті Корея створила хангиль. З часом він витіснив більшість китайських ієрогліфів зі щоденного вжитку; корейське прочитання цих ієрогліфів називають ханча.
В’єтнам пішов далі, прийнявши систему письма на основі латинських літер.
Чому ці країни обрали різні шляхи?
Відповідь значною мірою криється в їхніх історичних обставинах.
Японія розвинула змішану систему письма, глибоко інтегровану в її мову, освіту й літературні традиції. Корея мала власний алфавіт, який поступово витіснив китайські ієрогліфи.
На момент початку французького колоніального панування у В’єтнаму вже була альтернатива на основі латиниці. Колоніальна система освіти послабила традиційне навчання китайських ієрогліфів, а в’єтнамські реформатори просували нову систему письма задля поширення грамотності й модернізації.
У сукупності ці зміни допомогли chữ Quốc ngữ замінити і chữ Hán, і chữ Nôm.
Цей перехід не був неминучим. За інших історичних обставин В’єтнам міг би й далі використовувати китайські похідні ієрогліфи або розробити іншу систему письма.
Чи втратив В’єтнам свою китайську мовну спадщину?
Хоча В’єтнам здебільшого відмовився від китайських ієрогліфів, їхній вплив і досі глибоко вкорінений у в’єтнамській мові.
Чимало в’єтнамських слів походять із китайської мови, особливо слова з формальної, академічної та технічної лексики.
Їх називають сино-в’єтнамськими словами.
| В’єтнамською | Китайські ієрогліфи | Значення |
|---|---|---|
| quốc gia | 國家 | Країна, держава |
| văn hóa | 文化 | Культура |
| lịch sử | 歷史 | Історія |
| đại học | 大學 | Університет |
| kinh tế | 經濟 | Економіка |
| xã hội | 社會 | Суспільство |
Сьогодні ці слова записують латинськими літерами, але їхнє китайське походження залишається помітним.
Традиційне письмо збереглося також у старовинних рукописах, храмових написах, каліграфії та літературних творах.
Науковці й далі вивчають chữ Hán і chữ Nôm, щоб зберігати й тлумачити історичні джерела В’єтнаму.
Важливо, що перехід на латинський алфавіт не перетворив в’єтнамську мову на європейську.
В’єтнамська й далі належить до австроазійських мов і має власні граматику, вимову та лексику. Слова китайського походження відображають багатовікові мовні контакти, тоді як письмо на основі латиниці засвідчує новіший період її історії.
Висновок
Перехід В’єтнаму на латинський алфавіт був поступовою трансформацією, що тривала понад три століття.
Усе почалося з того, що католицькі місіонери розробили спосіб передавати в’єтнамську вимову латинськими літерами. Згодом французька колоніальна політика прискорила поширення цієї системи, змінивши державне управління й освіту.
Потім в’єтнамські інтелектуали прийняли її як інструмент поширення грамотності, модернізації та формування національної ідентичності. Після здобуття незалежності 1945 року масова освіта остаточно утвердила chữ Quốc ngữ як стандартну систему письма країни.
Сьогодні в’єтнамську мову записують майже виключно латинськими літерами, хоча значна частина її історичної літератури й формальної лексики відображає багатовіковий вплив Китаю.
Історія chữ Quốc ngữ показує, що мова може змінити систему письма, не втративши своєї ідентичності. В’єтнам запозичив алфавіт європейського походження, пристосував його до звуків в’єтнамської мови й зробив невід’ємною частиною власної культури.
