Мандаринську, кантонську, шанхайську та хоккієн зазвичай називають діалектами китайської мови. Проте відмінності між ними можуть бути більшими, ніж між деякими офіційно визнаними європейськими мовами. Розуміння причин цього відкриває дещо захопливе про те, як ми визначаємо мови.
Більшість людей уявляють китайську як одну мову з різними регіональними діалектами. Мандаринська є офіційним стандартом у материковому Китаї, тоді як кантонську, шанхайську, хоккієн, хакка та інші різновиди зазвичай описують як регіональні форми тієї самої мови.
Але тут є цікава складність: багато китайських «діалектів» не є взаємозрозумілими.
Носій мандаринської зазвичай не може зрозуміти розмову, яка повністю ведеться кантонською, шанхайською або хоккієн, без попереднього знайомства з ними чи навчання. Ці різновиди суттєво відрізняються вимовою та лексикою, а також деякими аспектами граматики.
Тепер розгляньмо мови колишньої Югославії. Сербська, хорватська, боснійська та чорногорська визнані окремими національними стандартними мовами. Проте їхні носії зазвичай розуміють одне одного без особливих труднощів.
Це створює захопливий контраст. Деякі офіційно визнані мови надзвичайно схожі, тоді як деякі різновиди, які традиційно класифікують як діалекти, разюче відрізняються.
То що саме робить певний різновид мовою, а не діалектом?
Відповідь охоплює не лише лексику та граматику. Історія, культурна ідентичність, освіта й мовна стандартизація також відіграють важливу роль. Визнання мовних відмінностей не означає, що спільноти повинні мати окремі національні чи політичні ідентичності. Класифікація мов і національна ідентичність — пов’язані, але принципово різні питання.
Китайська — це різноманітна родина споріднених мов
Китайська належить до сино-тибетської мовної сім’ї. Її різновиди утворюють синітську гілку, яку мовознавці зазвичай поділяють на кілька основних груп.
Залежно від системи класифікації, китайська має приблизно від семи до десяти основних груп, у кожній з яких є численні регіональні різновиди.
| Група | Відомі різновиди | Основні регіони |
|---|---|---|
| Мандаринська | Стандартна мандаринська, сичуанська | Північний і південно-західний Китай |
| У | Шанхайська, сучжоуська | Шанхай, Чжецзян |
| Юе | Кантонська, тайшаньська | Гуандун, Гонконг |
| Мінь | Хоккієн, чаошаньська, фучжоуська | Фуцзянь, Тайвань |
| Хакка | Різновиди хакка | Гуандун, Фуцзянь, Цзянсі |
| Сян | Хунанська | Хунань |
| Гань | Різновиди гань | Цзянсі |
| Цзінь | Різновиди цзінь | Шаньсі |
| Хуейчжоу | Різновиди хуей | Південний Аньхой |
| Пінхуа | Різновиди пінхуа | Гуансі |
Щодо точної класифікації немає загальної згоди. Наприклад, цзінь іноді об’єднують із мандаринською, тоді як мінь охоплює кілька дуже відмінних різновидів.
Навіть належність до однієї групи не гарантує взаємозрозумілості. Хоккієн і фучжоуська належать до групи мінь, проте їхні носії зазвичай не розуміють одне одного без попереднього знайомства з іншою мовою.
Деякі сусідні спільноти на півдні Китаю також розмовляють різновидами, які можуть бути складними для розуміння сторонніми людьми, зокрема носіями інших китайських різновидів.
Енциклопедія Britannica описує китайську як сукупність різновидів, які в побуті називають діалектами, але науковці зазвичай класифікують як окремі мови. Вона порівнює відмінності між ними з відмінностями між сучасними романськими мовами, як-от іспанською, італійською та французькою.
Отже, опис китайської як групи споріднених мов не є незвичним мовознавчим твердженням. Це усталений спосіб розуміння її різноманіття.
Чим мова відрізняється від діалекту?
Одне з найкорисніших понять у мовознавстві — взаємозрозумілість, тобто здатність носіїв різних різновидів розуміти одне одного без попереднього вивчення.
Розгляньмо американську та британську англійську. Вони відрізняються вимовою, лексикою та деякими граматичними нормами, але їхні носії зазвичай можуть спілкуватися без труднощів. Більшість людей визнає їх різновидами англійської.
Тепер розгляньмо іспанську та португальську. Ці мови мають спільного предка й багато подібностей, але порозуміння між їхніми носіями менш надійне, особливо у спонтанному мовленні.
Мандаринська та кантонська становлять подібний випадок. Хоча обидві належать до китайської мовної традиції, знання однієї не дає людині автоматичної можливості розуміти іншу.
Те саме стосується мандаринської та шанхайської або мандаринської та хоккієн.
Це не просто різні акценти. Це окремі мовні системи, які розвивалися протягом століть і мають суттєві відмінності у звукових системах, лексиці та певних граматичних структурах.
Однак взаємозрозумілість не є досконалим критерієм. Носій мандаринської, який регулярно дивиться кантонське телебачення, може розуміти значно більше кантонської, ніж людина, яка ніколи з нею не стикалася. Знайомство з мовою, освіта та регіональні контакти можуть суттєво впливати на розуміння.
Мови також можуть утворювати діалектні континууми, у яких сусідні різновиди відносно легко зрозуміти, але віддаленіші стають дедалі відміннішими.
Проте взаємозрозумілість є корисною відправною точкою для розуміння того, чому багато китайських різновидів обґрунтовано можна вважати окремими мовами.
Мандаринська та кантонська відрізняються не лише вимовою
Щоб оцінити відмінності між китайськими різновидами, розгляньмо кілька повсякденних виразів.
| Значення | Мандаринська | Кантонська |
|---|---|---|
| Я | 我 (wǒ) | 我 (ngo5) |
| Він або вона | 他 / 她 (tā) | 佢 (keoi5) |
| Їсти | 吃 (chī) | 食 (sik6) |
| Не | 不 (bù) | 唔 (m4) |
| Бути | 是 (shì) | 係 (hai6) |
| Що | 什么 (shénme) | 乜嘢 (mat1 je5) |
| Зараз | 现在 (xiànzài) | 而家 (ji4 gaa1) |
Деякі слова записують однаковими ієрогліфами, але вимовляють по-різному. В інших випадках використовують цілком різні слова та ієрогліфи.
Відмінності стають зрозумілішими, коли порівнюємо цілі речення.
Значення: Що ти хочеш їсти?
Мандаринська: 你想吃什么？
Nǐ xiǎng chī shénme?
Кантонська: 你想食乜嘢？
Nei5 soeng2 sik6 mat1 je5?
Обидва речення передають однаковий зміст і мають спільні елементи граматичної структури. Однак їхня лексика та вимова суттєво відрізняються.
Кантонська також використовує граматичні частки, показники аспекту та інші конструкції, які не мають прямих відповідників у повсякденній мандаринській.
Обидва різновиди мають спільну історичну основу, але це не робить їх взаємозамінними.
Несподіване порівняння з колишньою Югославією
Мабуть, найяскравіший приклад того, як працює класифікація мов, можна знайти в південно-східній Європі.
Протягом значної частини XX століття сербські, хорватські, боснійські та чорногорські мовні спільноти були пов’язані зі спільною стандартною мовою, відомою як сербохорватська.
Після розпаду Югославії утвердилися чотири окремі національні стандартні мови: сербська, хорватська, боснійська та чорногорська.
Кожна має власний офіційний статус, стандартизовані норми, літературні традиції та зв’язок із національною ідентичністю. Існують відмінності в лексиці, вимові, правописі та бажаних зворотах. Сербська також використовує і кирилицю, і латиницю, тоді як хорватська — латиницю.
Проте носії цих чотирьох стандартних різновидів зазвичай можуть спілкуватися без перекладу.
Носій хорватської зазвичай може дивитися сербське телебачення й розуміти сказане. Носій боснійської зазвичай може розмовляти з носієм чорногорської без потреби вивчати чорногорську як іноземну мову.
Відмінності реальні, але взаємозрозумілість залишається дуже високою.
Ця ситуація контрастує з мандаринською та кантонською, носіям яких для спілкування часто доводиться використовувати спільну мову, наприклад стандартну мандаринську.
| Мовні різновиди | Типова взаємозрозумілість усного мовлення без попереднього вивчення |
|---|---|
| Сербська та хорватська | Дуже висока |
| Хорватська та боснійська | Дуже висока |
| Сербська та чорногорська | Дуже висока |
| Мандаринська та кантонська | Низька |
| Мандаринська та шанхайська | Низька |
| Мандаринська та хоккієн | Низька |
| Хоккієн та фучжоуська | Низька |
Це узагальнені якісні описи, а не точні числові вимірювання. Фактичне розуміння залежить від освіти, попереднього знайомства з мовою та конкретних різновидів.
Проте основний контраст очевидний.
Сербська, хорватська, боснійська та чорногорська визнані окремими національними стандартними мовами, попри їхню близьку мовну спорідненість. Мандаринську, кантонську та хоккієн часто називають діалектами, попри значно нижчу взаємозрозумілість.
Це не означає, що національні мови колишньої Югославії слід вважати недійсними або що їхні відмінності неважливі. Їхні окремі стандарти та ідентичності міцно утвердилися.
Натомість це порівняння демонструє, що мовна подібність — не єдиний чинник, який визначає, чи визнають певний різновид мовою.
Це не унікальна особливість китайської
Подібні ситуації існують у всьому світі.
Норвезька, шведська та данська визнані окремими мовами, але їхні носії часто можуть розуміти одне одного різною мірою. Норвезька та шведська особливо близькі в багатьох аспектах, хоча розуміння залежить від діалекту й особистого досвіду знайомства з мовою.
Гінді та урду — ще один цікавий приклад. Їхні повсякденні розмовні форми можуть мати високу взаємозрозумілість, тоді як формальні стандарти відрізняються лексикою, системами письма та літературними традиціями.
Арабська демонструє ситуацію, більш подібну до китайської. Сучасна стандартна арабська є спільною формальною писемною мовою в значній частині арабського світу, тоді як повсякденні розмовні різновиди можуть разюче відрізнятися. Наприклад, носіям марокканської та іракської арабської може бути складно розуміти одне одного без попереднього знайомства з іншою мовою.
Ще один приклад — німецька. Деякі швейцарські німецькі різновиди суттєво відрізняються від стандартної німецької, проте їх зазвичай об’єднують у межах ширшої німецької мовної традиції.
Ці приклади демонструють, що немає універсального правила, за яким близькоспоріднені різновиди завжди мають класифікуватися як діалекти, а дуже відмінні — завжди визнаватися окремими мовами.
Іноді близькоспоріднені різновиди розвивають незалежні національні стандарти. Іноді суттєво відмінні різновиди залишаються частиною спільної мовної та культурної ідентичності.
Чому китайські мови досі називають діалектами?
Ця термінологія має важливі історичні, культурні та мовні причини.
По-перше, китайськомовні спільноти поділяють тривалу літературну й культурну історію. Їхні мови розвинулися зі споріднених історичних форм китайської, і багато спільнот підтримували зв’язки через літературу, освіту та культурний обмін.
По-друге, стандартна мандаринська виконує роль спільної мови в материковому Китаї, а також посідає центральне місце в освіті та публічній комунікації на Тайвані. Носії різних регіональних різновидів часто вивчають мандаринську та використовують її для спілкування поза межами своїх місцевих спільнот.
По-третє, китайський термін 方言 (fāngyán), який зазвичай перекладають як «діалект», не цілком відповідає повсякденному англійському значенню цього слова. Він може широко позначати регіональні форми мовлення, зокрема різновиди, які не є взаємозрозумілими.
Нарешті, мовні назви формуються під впливом історичних традицій і спільних культурних ідентичностей. Спільна ідентичність може охоплювати значне мовне різноманіття, так само як окремі ідентичності можуть розвиватися навколо близькоспоріднених мов.
Отже, термін «китайський діалект» зрозумілий у своєму історичному та культурному контексті.
Складність виникає тоді, коли англомовні читачі тлумачать його як незначну варіацію тієї самої усної мови.
Хіба не всі використовують однакові китайські ієрогліфи?
Одна з причин, чому китайські різновиди здаються більш єдиними, ніж звучать, — їхня спільна писемна традиція.
Носієві кантонської та носієві мандаринської може бути важко зрозуміти усне мовлення одне одного, але обидва можуть читати стандартну писемну китайську, якщо її вивчили.
Однак це не означає, що писемний стандарт безпосередньо й однаково відображає кожен розмовний різновид.
Стандартна писемна китайська значною мірою ґрунтується на лексиці та граматиці мандаринської. Носії інших китайських різновидів зазвичай вивчають цей писемний стандарт у системі формальної освіти, навіть якщо він відрізняється від їхнього повсякденного мовлення.
Кантонська є особливо наочним прикладом.
Значення: Його немає вдома.
Стандартна писемна китайська: 他不在家。
Розмовна писемна кантонська: 佢唔喺屋企。
Обидва речення передають однаковий зміст, але їхня лексика та граматичні норми відрізняються.
Людина, знайома лише зі стандартною писемною китайською, може не впізнати кожен вираз, ужитий у розмовній писемній кантонській.
Інші китайські різновиди також мають особливу лексику та граматичні структури, хоча їхні писемні традиції та ступінь стандартизації відрізняються.
Спільна система письма може сприяти спілкуванню через мовні межі, але не усуває цих меж.
Правильне й протилежне. Сербська та хорватська можуть використовувати різні писемні норми, залишаючись дуже взаємозрозумілими в усному мовленні.
Системи письма та усні мови пов’язані, але це не одне й те саме.
Чому ці відмінності важливі для перекладу та ШІ
Відмінності між китайськими різновидами мають не лише академічне значення. Вони мають практичні наслідки для програм перекладу, розпізнавання мовлення, субтитрів і штучного інтелекту.
Від моделі розпізнавання мовлення, навченої переважно на мандаринській, не можна автоматично очікувати точного розуміння кантонської чи хоккієн. Ці мови мають різні звукові системи, лексику та мовні норми.
Так само переклад тексту стандартною писемною китайською не обов’язково відтворює мову, яку носій кантонської природно використовував би в повсякденній розмові.
Сервіс перекладу, який рекламує підтримку «китайської», може мати на увазі стандартну мандаринську, стандартну писемну китайську, кантонську або певне їх поєднання. Ця відмінність важлива, оскільки підтримка одного різновиду не гарантує підтримки інших.
Наприклад, системі перекладу на основі ШІ можуть знадобитися спеціальне навчання й оцінювання для конкретної мови, щоб створювати природну кантонську, а не писемну китайську на основі мандаринської. Системи розпізнавання мовлення також повинні враховувати різну вимову, лексику, а іноді й цілком різні мовні структури.
Ця проблема не обмежується найвідомішими різновидами.
Хоккієн, хакка, чаошаньська, фучжоуська та інші регіональні мови мають значні мовні спільноти, але часто отримують менше уваги від провідних мовних технологій.
Підтримка цих мов потребує більшого, ніж ставлення до них як до варіацій мандаринської. Вона може передбачати збирання відповідних навчальних даних, розроблення писемних норм, оцінювання результатів носіями мови та співпрацю з мовцями, які розуміють регіональні відмінності.
Це особливо важливо для перекладу в реальному часі, коли двом людям, які говорять різними мовами, потрібно природно спілкуватися, не покладаючись на спільну мову.
Визнання мовного різноманіття може поліпшити точність перекладу, доступність і збереження мов. Воно також допомагає розробникам технологій точніше описувати перелік підтримуваних мов.
То китайська — це одна мова чи багато?
Відповідь залежить від того, як використовується слово «китайська».
З історичного й культурного погляду китайська може слугувати узагальнювальним терміном, що охоплює численні споріднені мовні різновиди, які поділяють важливі літературні та культурні традиції.
З погляду порівняльного мовознавства часто інформативніше описувати китайську як групу споріднених синітських мов у межах сино-тибетської сім’ї.
Обидва описи можуть бути корисними, оскільки відповідають на різні питання.
Називати кантонську, хоккієн або шанхайську окремою мовою в мовознавчому сенсі не означає заперечувати її зв’язок із китайською історією чи культурою. Це також нічого не означає щодо національності або політичної ідентичності її носіїв.
Так само визнання сербської, хорватської, боснійської та чорногорської окремими національними стандартними мовами не вимагає припускати, що мовні відмінності між ними більші, ніж насправді.
Класифікація мов має щонайменше два виміри: наскільки різновиди відрізняються з мовознавчого погляду та як спільноти ідентифікують, стандартизують і використовують їх.
Ці виміри не завжди збігаються.
Висновок: мова — це більше, ніж мовознавча класифікація
Різниця між мовою та діалектом може здаватися очевидною, але китайська та мови колишньої Югославії демонструють, наскільки складною вона може бути.
Сербська, хорватська, боснійська та чорногорська є окремими національними стандартними мовами, попри високу взаємозрозумілість. Мандаринську, кантонську, хоккієн і шанхайську часто описують як діалекти, попри значні мовні відмінності, які можуть перешкоджати легкому спілкуванню між їхніми носіями.
Жодну з цих ситуацій не можна пояснити лише взаємозрозумілістю.
Історія, освіта, літературні традиції, культурна ідентичність і стандартизація впливають на те, як мови класифікують і називають.
Головний висновок полягає не в тому, що деякі офіційно визнані мови мають втратити свій статус або що кожен регіональний китайський різновид обов’язково має отримати певну назву.
Він полягає в тому, що мовне різноманіття не завжди відповідає мовним категоріям, які ми використовуємо в повсякденному житті.
Китайська — особливо переконливий приклад. За однією знайомою назвою приховується надзвичайне розмаїття споріднених мов, багато з яких відрізняються одна від одної так само суттєво, як мови, визнані окремими в інших частинах світу.
Розуміння цього різноманіття дає нам точніше уявлення про китайську та допомагає глибше оцінити складність людської мови.
Джерела та додаткова література
- Енциклопедія Britannica: Китайські мови. Огляд мовного різноманіття китайської, взаємозрозумілості та основних груп синітських мов.
- Цзінь Лю: Історичний огляд дискурсу про фан’янь у сучасному Китаї. Дослідження китайських регіональних мов, термінології та історичного розвитку мовної ідентичності.
- Мікеле Манноні: Китайські діалекти / Діалекти китайської. Академічне обговорення термінології та розмежування діалектів і мов у китайському мовознавстві.
- Плюрицентричність у класі: Сербохорватська мова. Дослідження взаємозв’язку, взаємозрозумілості та стандартизації боснійської, хорватської, чорногорської й сербської.
- Любиця Джорджевич: Правовий статус мов, що постали із сербохорватської. Аналіз офіційних мовних стандартів, які сформувалися після розпаду Югославії.